Достатній вміст азоту в культурах забезпечує активний перебіг усіх життєво важливих фізіологічних процесів. Азот бере участь у синтезі зеленого пігменту (хлорофілу), без якого неможливий фотосинтез, перетворення сонячної енергії в енергію хімічних зв’язків.

Амонійний азот бере участь у синтезі амінокислот, які є складовою білків. За рахунок азоту поліпшується ріст і розвиток культур: утворюються міцні стебла, листки набувають темно-зеленого кольору, поліпшується формування репродуктивних органів (квіток, плодів, насіння), підвищується стійкість культур до стресів та їх продуктивність.

Дефіцит азотного живлення також зменшує ефективність використання культурами води та призводить до зниження їх врожаю.

За нестачі азоту пригнічується ріст і розвиток культур (стебла потоншуються, стають витягнутими, слабко розгалужуються, зменшується розмір листків, погіршується формування репродуктивних органів (органів плодоношення), зав’язь і плоди передчасно опадають), внаслідок чого знижується і продуктивність культур.

За нестачі азоту спочатку знебарвлюються нижні листки, починаючи від верхівки до країв листків, їх колір змінюється від темно- до світло-зеленого. Листки поступово набувають помаранчевого та червонуватого відтінків і засихають та опадають. Нестача азоту на культурах може проявлятися на забур’янених ділянках, на кислих, перезволожених ґрунтах, у холодну погоду та за тривалої посухи.

Фосфор прискорює ріст і розвиток культур, сприяє швидкому формуванню кореневої системи, всім процесам, пов’язаним із заплідненням квіток, утворенню зав’язі, формуванню та достиганню плодів, підвищує стійкість культур до хвороб, врівноважує дію азотних добрив.

Фосфор є стимулятором цвітіння. За достатнього фосфорного живлення культури стають більш холодо- та морозостійкими.

Фосфор сприяє більш економному витрачанню води, покращуючи таким чином водний режим культур. Фосфоровмісні добрива забезпечують покращення рівня врожайності культур навіть за низького забезпечення їх водою.

Нестача фосфору гальмує синтез білків, підвищує вміст нітратного азоту. За нестачі фосфору погіршується

вуглеводний обмін, знижується накопичення цукрів, знижується морозо- та зимостійкість культур. 

Ознаки нестачі фосфору яскравіше виражені на старих і нижніх листках. Нижні листки набувають тьмяно-сірого або

темно-зеленого відтінку. Згодом на листкових пластинках з’являється пурпуровий відтінок, листки скручуються та передчасно відмирають.

Нестача фосфору може посилюватися на ґрунтах із низьким вмістом органічної речовини, підвищеною кислотністю або на лужних ґрунтах та на ґрунтах із високим вмістом заліза.

Фізіологічна роль калію полягає в тому, що він створює осмотичний тиск у клітинах і безпосередньо зв’язує диполі води.

Він бере участь у транспортуванні продуктів фотосинтезу до репродуктивних органів, підвищує посухо-, холодо-, морозо- та зимостійкість, стійкість культур до хвороб, покращує їх цвітіння та плодоношення, позитивно впливає на смакові якості плодів.

Калій бере участь у формуванні високої врожайності з поліпшеною товарністю та якістю.

За нестачі калію листя стає гофрованим (куполоподібним), воно в’яне й опадає, знижується тургор. Найчастіше ознаки дефіциту калію проявляються на краях листків, які покриваються зеленими плямами, а за гострого дефіциту вони стають коричневими, та утворюється «крайовий опік».

Нестача калію знижує врожайність та якість товарної продукції; погіршується здатність плодів та овочів до зберігання.

Фізіологічна роль бору: бор у біохімічних процесах культур виступає як регулятор, який відповідає за синтез стимуляторів та інгібіторів росту і розвитку культур.

Жоден із процесів обміну речовин не відбувається без участі бору. Він бере участь у вуглеводному обміні та сприяє заплідненню квіток. Бор сприяє кращому використанню кальцію та посилює утворення бульбочок на коренях бобових.

Бор позитивно впливає на утворення стінок клітин і розвиток тканин. Він потрібен культурам протягом усієї вегетації, оскільки саме бор регулює синтез і транспорт вуглеводів, ростових речовин, аскорбінової кислоти від листків до органів плодоношення та коріння.

Під впливом бору культури раніше зацвітають і дають насіння; завдяки цому різко знижується ураження хворобами і підвищується насіннєва продуктивність, а також поліпшується вміст цукрів і сухої речовини в ягодах і в товарному врожаї плодових культур.

Ознаки нестачі бору: за нестачі бору погіршується ріст і розвиток кореневої системи, а стебел – взагалі припиняється; згодом з’являється хлороз верхівкової точки росту, яка за сильної нестачі бору відмирає.

Культури посилено кущаться, утворюють бічні пагони, які швидко припиняють ріст і розвиток, квіток на культурах утворюється дуже мало, або їх взагалі немає, утворюються пустоцвіти, опадає зав’язь. Навіть за незначної нестачі бору затягується період цвітіння, погано зав’язується насіння, знижується врожайність культур. Бор не здатний перерозподілятися між старими та молодими органами культур.

Нестача бору найчастіше спостерігається на карбонатних, заболочених, а також провапнованих ґрунтах, вона посилюється в посушливі роки та при надмірному застосуванні азотних і вапнякових добрив

Правильне розміщення ріпаку в сівозміні має вирішальне значення для запобігання поширенню хвороб і шкідників, а також для формування високої врожайності.

Кращими попередниками для озимого ріпаку є чисті та зайняті пари, а також озимі колосові культури (пшениця, ячмінь). Допускається висів ріпаку після ярих зернових культур, які звільняють поле не пізніше ніж за місяць до сівби.

Не рекомендується розміщувати ріпак після хрестоцвітих культур (гірчиця, капуста, ріпак, редька олійна) та соняшнику, оскільки вони мають спільні хвороби та шкідників.

Повернення ріпаку на те саме поле можливе не раніше ніж через 4 роки.

Правильне розміщення ріпаку в сівозміні має вирішальне значення для запобігання поширенню хвороб і шкідників, а також для формування високої врожайності.

Кращими попередниками для озимого ріпаку є чисті та зайняті пари, а також озимі колосові культури (пшениця, ячмінь). Допускається висів ріпаку після ярих зернових культур, які звільняють поле не пізніше ніж за місяць до сівби.

Не рекомендується розміщувати ріпак після хрестоцвітих культур (гірчиця, капуста, ріпак, редька олійна) та соняшнику, оскільки вони мають спільні хвороби та шкідників.

Повернення ріпаку на те саме поле можливе не раніше ніж через 4 роки.

Правильне розміщення ріпаку в сівозміні має вирішальне значення для запобігання поширенню хвороб і шкідників, а також для формування високої врожайності.

Кращими попередниками для озимого ріпаку є чисті та зайняті пари, а також озимі колосові культури (пшениця, ячмінь). Допускається висів ріпаку після ярих зернових культур, які звільняють поле не пізніше ніж за місяць до сівби.

Не рекомендується розміщувати ріпак після хрестоцвітих культур (гірчиця, капуста, ріпак, редька олійна) та соняшнику, оскільки вони мають спільні хвороби та шкідників.

Повернення ріпаку на те саме поле можливе не раніше ніж через 4 роки.

Правильне розміщення ріпаку в сівозміні має вирішальне значення для запобігання поширенню хвороб і шкідників, а також для формування високої врожайності.

Кращими попередниками для озимого ріпаку є чисті та зайняті пари, а також озимі колосові культури (пшениця, ячмінь). Допускається висів ріпаку після ярих зернових культур, які звільняють поле не пізніше ніж за місяць до сівби.

Не рекомендується розміщувати ріпак після хрестоцвітих культур (гірчиця, капуста, ріпак, редька олійна) та соняшнику, оскільки вони мають спільні хвороби та шкідників.

Повернення ріпаку на те саме поле можливе не раніше ніж через 4 роки.

Фізіологічна роль заліза: коли говоримо про хлорофіл, то уявляємо собі залізо, оскільки процеси утворення хлорофілу відбуваються за участі заліза. При фотосинтезі органічні комплекси заліза беруть участь у перенесенні електронів.

Дихання культур, зокрема, його інтенсивність визначається рівнем заліза у пасоці культур. Залізо регулює процеси окислення та відновлення складних органічних сполук. Залізо здатне реутилізуватися, тобто пересуватися зі старого листя до молодого.

Ознаки нестачі заліза: дефіцит заліза є проблемою для багатьох сільськогосподарських культур, оскільки переважна більшість ґрунтів характеризується низьким вмістом доступних для культур форм заліза (Fe).

За нестачі заліза в культурах затримується синтез ростових речовин (ауксинів), змінюється забарвлення листків від світло-жовтого до майже білого. Нестача заліза впливає на різні фізіологічні процеси культур, що виливається ослаблений ріст і розвиток та зниження врожайності. 

Нестача заліза частіше проявляється на карбонатних ґрунтах із високим вмістом засвоюваних фосфатів та високим вмістом міді, цинку, марганцю. Проте для дерново-підзолистих ґрунтів характерний надлишок заліза.

Фізіологічна роль марганцю: процеси дихання, фотосинтезу, реакції вуглеводного обміну, білкового обміну, біосинтез ДНК, РНК та гетероауксину, утворення аскорбінової кислоти та хлорофілу неможливі без участі марганцю. 

Марганець посилює накопичення хлорофілу та синтез цукрів, визначає інтенсивність дихання, проявляє позитивний вплив на переміщення фосфору з нижніх старіючих листків до верхніх і до репродуктивних органів культур та позитивно впливає на процеси їх плодоношення. 

Підвищуючи водоутримуючу здатність клітин культур, марганець знижує їх транспірацію. Марганець активує численні ферменти, особливо в процесах фосфорилювання, та бере участь в окисно-відновних реакціях. 

Марганець прискорює розвиток культур, позитивною впливає на їх плодоношення. Під впливом марганцю підвищується вміст цукрів у коренеплодах буряка та моркви і вміст крохмалю в бульбах картоплі.

Ознаки нестачі марганцю: симптоми марганцевої недостатності проявляються, в першу чергу, на молодих листках у вигляді міжжилкового хлорозу.

Далі спостерігається плямистий некроз на листках і потемніння коренів. За дефіциту марганцю знижується морозостійкість культур. Крім того, відбувається ослаблення росту та розвитку і втрата клітинами тургору, збільшується ламкість пошкодженого листя культур.

За нестачі марганцю культури починають чахнути й вражаються сірою плямистістю. Найбільше від нестачі марганцю страждають злаки (пшениця, ячмінь, овес), картопля, кукурудза, квасоля, горох, буряк, овочеві та плодово-ягідні культури.

Нестача марганцю на культурах найчастіше проявляється на вапнованих дерново-підзолистих, карбонатних, нейтральних і лужних ґрунтах (де рівень pH становить близько 6.0-6.5), а також на ґрунтах, що мають високий вміст гумусу.

Фізіологічна роль міді: входить до складу ферментів, які беруть участь в окисно-відновних процесах, покращують інтенсивність фотосинтезу, сприяють утворенню зеленого пігменту (хлорофілу), мають позитивний вплив на азотний та вуглеводний обміни, підвищують морозо-, посухостійкість, стійкість культур до грибкових і бактеріальних хвороб. 

Мідь позитивно впливає на підвищення вмісту крохмалю в бульбах картоплі, цукру та аскорбінової кислоти в плодах та ягодах плодових і ягідних культур, білка – в зерні зернових культур, цукру – в коренеплодах цукрового буряка, моркви, жиру – в зерні олійних культур. Культури потребують міді на початкових фазах їх росту та розвитку, а до початку цвітіння засвоєння міді майже завершується.

Ознаки нестачі міді: за нестачі міді спостерігається в’янення культур, проявляється хлороз на верхніх листках, втрачається тургор, затримується стеблування, слабко формується насіння.

За сильної нестачі міді припиняється ріст і розвиток культур, листки на верхівках стебел опадають, порушується утворення репродуктивних і запасаючих органів культур. На плодових деревах розвивається суховерхість. На листкових пластинках слив та абрикосів з’являються ознаки хлорозу.

У томатів коренева система повільно розвивається, затримується ріст і розвиток пагонів, листки набувають темно-синьо-зеленого забарвлення та закручуються, квітки не утворюються. Якщо візуальні ознаки міді на культурах відсутні, проте існує прихована нестача міді, завжди буде суттєве зниження врожайності культур. Досить чутливими до нестачі міді є овочеві культури, буряк столовий, горох, менш чутлива – картопля. Мідь не здатна пересуватися зі старого листя до молодого (до реутилізації). 

Нестача міді на культурах проявляється на піщаних ґрунтах із високим вмістом азоту.